Search

Павло Скоропадський. Формування особистості

(За матеріалами доповіді «Вплив оточення на формування особистості Павла Скоропадського в дитячі та юнацькі роки» на Всеукраїнській науковій конференції «До 100-річчя Української Держави Гетьмана Павла Скоропадського)

Скоропадські – один із найшляхетніших українських родів, який дав двох гетьманів і на протязі трьох століть багато визначних державних, військових і громадських діячів. Рід Скоропадських був пов’язаний шлюбними зв’язками з такими визначними українськими козацько-шляхетськими родинами, як Апостоли, Бутовичі, Гамалії, Дуніни-Борковські, Забіли, Закревські, Кочубеї, Кулябки, Лизогуби, Лисенки, Лобакевичі, Марковичі, Миклашевські, Милорадовичі, Новицькі, Полуботки, Посудевські, Розумовські, Сулими, Тарнавські, Туманські і Чарниші.

Народився Павло Петрович 1873 року у Вісбадені, де в той час на німецьких мінеральних водах відпочивали його батьки  Петро Іванович Скоропадський та Марія Андріївна, в дівоцтві Миклашевська.

Іван Михайлович Скоропадський (1805-1887) – дід Павла Скоропадського, відомий громадський та культурно-освітній діяч, брав активну участь у запровадженні реформи 1861 року. Засновник дендрологічного парку у Тростянці (зараз – Чернігівська область), створенню якого присвятив майже 50 років своєї праці. Родинний будинок у Тростянці мав велику колекцію української старовини, портретів гетьманів і видатних діячів України, серед яких був і портрет останнього виборного лівобережного гетьмана Івана Скоропадського.

Іван Скоропадський мав надзвичайний вплив на малолітнього Павла, який з 5 до 12 років майже безвиїзно проживав у Тростянці. Павло, його брат Михайло та сестра Єлизавета змогли прожити щасливе дитинство саме йому. Павло Скоропадський у спогадах «Моє дитинство на Україні» писав з захопленням і любов’ю: «У діда була прекрасна манера говорити з дітьми. Він говорив з нами на зрозумілі нам теми, але як з дорослими, і намагався впровадити нам бажані ним поняття не у формі менторських повчань, а у формі простого обміну думками, причому, очевидно, він вважав, що одним з головних виховних досягнень по відношенню до дитини має бути розвиток в ньому вольових здібностей, а потім вироблення свідомого ставлення до всіх явищ».

За життя діда тростянецький маєток був осередком українства, де збиралися відомі українські діячі Василь Васильович Тарновський (молодший) – громадський і культурний діяч і меценат, колекціонер, аматор української старовини, Василь Петрович Горленко – український письменник і мистецтвознавець, Петро Якович Дорошенко – історик, державний і громадський діяч, за часів Гетьманату очолив Головне управління в справах мистецтва й національної культури Української Держави, Григорій Галаган – громадський діяч, меценат, засновник навчального закладу – колегії Павла Галагана в Києві. У споминах «Моє дитинство на Україні» Павло Скоропадський згадує відомого художника Миколу Миколайовича Ге, який подовгу гостював у Івана Михайловича, музикантів братів Зарембо.

Павло Скоропадський з особливою теплотою згадував діда, підкреслюючи, що : «Перші українські враження мені навіяні в будинку мого діда […]. Україна розумілася як славне рідне минуле, але ніяк не пов’язувалася з сьогоднішнім днем, іншими словами, ніяких політичних міркувань, пов’язаних з відновленням України не було […]. У будинку всюди висіли старі портрети гетьманів і різних політичних і культурних діячів на Україні, було кілька зображень старовинних «Мамая». Українські пісні постійно співали в домі […].

Дід добре говорив українською, а нас української мови не вчили спеціально, але українські книги читати давалися.

Одним словом, політики не було, але все українське було нам дорого, і за нього трималися».

Про свого другого діда Андрія Михайловича Миклашевського (1801-1895) Павло Скоропадський докладно написав у споминах «Моє дитинство на Україні».  Власник відомого в Росії Волокитинського порцелянового заводу. Оселившись у родовому маєтку в с. Волокитине, збудував першу на Лівобережній Україні порцелянову мануфактуру (1839-1862), з якої по всій Росії розходився не лише посуд, але й мистецькі вироби. У дитинстві Павло періодично гостював у Волокитині. У Андрія Михайловича Миклашевського з його онуками були далеко не такі близькі стосунки, як у діда Скоропадського. Павло Петрович згадував діда як висококультурну, освічену людину, гарного господаря. Обдумані дії, тверезе зважування різних можливостей, система й порядок у повсякденних справах, — усіх цих речей, дуже важливих для Павла Скоропадського у військовій кар’єрі, він навчився передусім на прикладі цього діда.

В книзі «Остання з роду Скоропадських» Олена Отт-Скоропадська писала про духовний зв’язок Павла Скоропадського з дідами: «Хоч як дивно це звучатиме для його зовсім не схильної до містицизму особи, мій батько, як він часто згадував, завжди зберігав з обома своїми давно померлими дідами тісний духовний зв’язок. Опиняючись перед важливими проблемами, він «розмовляв» з дідами, тобто розмірковував, що кожен із них на його місці подумав би і зробив у наявній ситуації. Саме тому, що ці двоє таких важливих у його житті людей так відрізнялися між собою, це внутрішнє спілкування з ними часто допомагало йому здобути ясність».

Батько Павла Петровича, Петро Іванович Скоропадський (1834-1885), за сімейними звичаями одержав військову освіту, служив у кавалергардському полку, де пізніше служив і його син Павло. Брав участь у походах на Кавказ, маючи за подвиги золотий палаш із написом: «За хоробрість», орден Святого Станіслава 2-го ступеня з мечами, бронзову медаль у пам’ять війни 1853-1856 рр., срібну медаль на Олександрівській стрічці за підкорення Західного Кавказу і хрест за службу на Кавказі. 1865 року в чині полковника Петро Скоропадський звільняється з війська і бере активну участь в громадському житті Стародубщини на посту повітового предводителя дворянства. За вірну службу він отримав від Государя Імператора титул дійсного статського радника, був нагороджений орденами Святої Анни 2-го ступеня і Святого Рівноапостольського князя Володимира 4-го ступеня. Як і батько, брав активну участь у скасуванні кріпацтва.

Про близькі довірливі стосунки Павла Скоропадського з матір’ю підтверджує велика кількість збережених листів від років навчання в Петербурзькому Пажеському корпусі до її смерті. Павло Петрович називав Марію Андріївну «ідеальною дружиною та ідеальною матір’ю».

Дитячі роки Павло Петрович провів у родинному маєтку Тростянці. Згодом десятирічного Павла батьки привезли до Москви, де він проходить домашній курс навчання. Після передчасної смерті чоловіка в 1885 р. Марія Андріївна Скоропадська, як вдова статського радника, військового у відставці, вирішує влаштувати тринадцятирічного сина Павла у Пажеський корпус , де навчання військовій справі та наук поєднувалось з придворною службою. Починає службу корнетом в Кінній гвардії – Кавалергардському полку, найбільш привілейованій частині російської армії, у якому колись служив і його батько. Молодий блискучий гвардійський офіцер має більше вільних годин, ніж учень Пажеського корпусу, — Скоропадський подорожує Європою та Туреччиною, довго живе у Франції, відвідує Сорбонну, історичні пам’ятки Італії та Греції.

Шлюб Павло Скоропадський взяв із стрункою красунею Олександрою, дочкою генерал-ад’ютанта Петра Павловича Дурново та Марії Василівни, уродженої Кочубей.

Павло Скоропадський був людиною двох культур – української та російської. З українською культурою його пов’язувало родове походження. В Російській імперії Скоропадський зробив престижну військову кар’єру. З його погляду, вирішальними чинниками успіху людини були не культурно-етичні цінності, а соціальний статус, кар’єра, зв’язки з імператорським двором. Відданий православному віросповіданню і вірний підданий Російській імперії, він одночасно вважав себе патріотом і Росії, і України.

В еміграції колишній гетьман належав до української самостійницької політичної спільноти. Він усвідомлював своє чільне місце як організатора, проводиря, лідера боротьби за майбутню українську державність. На фронті цієї боротьби Скоропадському вдалося згуртувати довкола свого імені патріотичні кола як на еміграції, так і на окупованих українських землях. Свою любов до України Павло Скоропадський передав дітям: Данилу, Єлизаветі (Кужім), Марії (Монтрезор) і Олені (Отт).

Тетяна Ляпіна,

провідний науковий співробітник Музею гетьманства

 

 

Please follow and like us:
Write a response

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Close
hetman.org.ua © Copyright 2018
Close