Search

«ОСТАННІЙ ГЕТЬМАН. НЕЗАВЕРШЕНА ПОДОРОЖ…»

Український культурний фонд розпочав процес підписання договорів з переможцями цьогорічного конкурсу культурно-мистецьких проектів.

Усього на конкурс надійшло 716 проектних заявок у різних секторах – культурна спадщина, креативні індустрії, візуальне мистецтво, аудіальне мистецтво, аудіовізуальне мистецтво, літературна та видавнича справа тощо. За словами директорки УКФ Юлії Федів, Фонд планує підтримати цього року близько 165 проектів, реалізація яких розпочнеться вже у вересні.

Серед 49 проектів-лідерів конкурсу національної співпраці — 16 проектів у сфері аудіовізуального мистецтва. Один з них, що фактично вже розпочався 14 грудня підписанням грантової угоди з Українським культурним фондом – проект «Останній Гетьман. Незавершена подорож…», ініційований  громадською організацією «Студія медіа-проектів «Вартові демократії».

Детальніше про проект і його перспективи виданню «Культура і життя» розповідає автор і координатор проекту, режисер, журналіст, продюсер та засновник ГО «Студія медіа-проектів «Вартові демократії» Ігор Чайка.

І. Чайка – Хоча наш проект підтримано УКФ саме в сфері аудіовізуального мистецтва, — адже згідно вимог конкурсу, в проектній заявці зазначено тільки один пріоритет і тільки один основний сектор культури і мистецтв, жанрове охоплення, попри достатньо обмежений термін реалізації  проекту (фактично, два з половиною місяці), є значно ширшим: від роботи над матеріалами для документального фільму та завершення підготовчого етапу включно з завершеним сценарієм та трейлером майбутнього фільму до національного видавничого та виставкового проектів, популяризації культурної спадщини і візуального мистецтва та використання сучасних медіа-інструментів для інформаційної підтримки і просування результатів проекту.

Насамперед, це написання сценарію та створення трейлеру майбутнього документального фільму «Останній Гетьман. Незавершена подорож…», присвяченого «німецькому» періоду життя і діяльності творця Української Держави Гетьмана Павла Скоропадського та його перерваній подорожі як до родини, що чекала на нього в 1945 році в німецькому містечку Оберстдорф, так і в цілому – до України.

Також, у співпраці з Національним газетно-журнальним видавництвом заплановано видання спеціального випуску двомовного україно-німецького числа журналу «Українська культура», присвяченого активній громадській і політичній діяльності Павла Скоропадського на благо України в еміграції і останнім дням життя та ініціативам щодо завершення «останньої подорожі» Гетьмана на Батьківщину. А ваше видання, що також люб’язно погодилось бути нашим партнером в цьому проекті, регулярно публікуватиме впродовж кількох місяців матеріали, дотичні до тематики проекту під спеціальною рубрикою.

А ще з одним партнером (адже це – конкурс проектів національної співпраці!) — Чернігівським художнім музеєм — буде реалізовано проект «Останній Гетьман: сучасні візії»: колекція портретів нащадків Павла Скоропадського з Галаганівської колекції музею буде доповнена портретними роботами Останнього Гетьмана сучасних українських художників, створених під час реалізації основного проекту.

КіЖ – Ваш проект, судячи з «розмаху», готувався до втілення вже давно?

І. Чайка – Як це часто буває, ідея проекту  «Останній Гетьман. Незавершена подорож…» виникла нібито несподівано, хоча я вже давно переконаний на власному досвіді, що випадкових речей в нашому житті не буває. Коли ти перебуваєш у стані творчого пошуку гарної ідеї, твій внутрішній комп’ютер під назвою «підсвідомість» ні на мить не припиняє роботу над обробкою величезного масиву інформації, яку ми отримуємо весь час буквально звідусюди – радіо, телебачення, інтернет, література та навіть просто випадкові розмови на вулиці, в магазині, метро, кав’ярні тощо. І коли життя раптом «підкидає» тобі таку підказку, важливо просто бути готовим її сприйняти, не залишити поза увагою. Але тут вже твій «комп’ютер» насторожі і починає «алармувати» (якщо, звичайно ж, він тільки не перебуває в комі 🙂 !).

Так сталося і цього разу: перебуваючи наприкінці весни на короткій вакації в чудовому баварському  Оберстдорфі (а треба зауважити, що я бував до цього тут вже кілька разів і просто закохався в це маленьке німецьке містечко посеред Альп), я раптом дізнаюсь, що саме в Оберстдорфі, на місцевому цвинтарі похований Останній Гетьман України Павло Скоропадський і члени його родини! На жаль, вже наступного дня я мав повернутись в Україну, але «комп’ютер» спрацював і розпочав свою роботу. Приїхавши в Київ, я почав збирати інформацію про життя і діяльність ЯВП Павла Скоропадського, його родину, оточення тощо. Так я познайомився з пані Тетяною Осташко — чудовим фахівцем, істориком та однією з небагатьох   дослідників, яка знає про Останнього Гетьмана України, мабуть, абсолютно все.

В той же час я натрапляю на інформацію про оголошення Українським культурним фондом конкурсу культурно-мистецьких проектів! І, звичайно ж, «пазл» склався і треба було починати готувати проект до подачі. Потім були ще зустрічі з представниками Інституту національної пам’яті України, Музею Гетьманства та видавництва «Темпора», які охоче підтримали наш проект і висловили готовність до подальшої співпраці, проведено переговори  з партнерами проекту – Національне газетно-журнальне видавництво, Чернігівський художній музей, мистецька галерея «Тадзіо» (Київ).

Сподіваємось також і на плідну співпрацю не тільки з вітчизняними фахівцями, митцями і інституціями, а й їх німецькими колегами, зокрема, Посольством Німеччини в Україні, Goethe-Institut тощо, адже наш проект буде зосереджено, в першу чергу, на «німецькому періоді» Гетьмана Павла Скоропадського і одним із важливих заходів проекту буде перша дослідницька поїздка знімальної групи до Німеччини з метою відтворення основних фрагментів «незавершеної подорожі» останнього Гетьмана.

 

 

 

КіЖ – І все ж таки, чому саме постать Гетьмана Павла Скоропадського стала, так би мовити, натхненником Вашого проекту?

 

І. Чайка – Чим більше я дізнаюсь про життя і діяльність Останнього Гетьмана України, тим більше щирого захоплення у мене викликає ще й досі не до кінця відома більшості українцям (окрім вузького кола фахівців) постать Павла Скоропадського.

За сім з половиною місяців перебування при владі (29. 04. 1918—14. 12. 1918)  ним був закладений фундамент багатьох державних інституцій в адміністративній, економічній, військовій, дипломатичній, науковій, культурній царинах. Було зроблено стільки, що в інших лідерів на це пішли б роки й роки. І це в умовах Світової війни, що тривала майже весь період гетьманату, та попри помилки Гетьманського уряду, про які теж треба пам’ятати задля унеможливлення їх повторення.

Правління Гетьмана Павла Скоропадського у 1918 році залишило по собі спадок, яким і досі, після десятиліть радянської окупації, користується незалежна Україна.

Як написав в одному із своїх матеріалів сучасний український історик і публіцист Кирило Галушко: «Якби Скоропадського не існувало навесні 1918-го, його варто було б вигадати!».

Але ще менше, на жаль, широкому загалу відомо про життя Гетьмана в еміграції. Поміж тим, і після вимушеного зречення (14 грудня 1918 року) та від’їзду за кордон, Павло Скоропадський не полишає активної громадської і політичної діяльності на благо України. Він очолює новий гетьманський рух, завдяки зусиллям Скоропадського філії гетьманського руху з’являються не лише в Австрії та Німеччині, а й у Чехословаччині, Франції, Канаді, США, на західноукраїнських землях (Польща). За його ініціативи у 1926 році в Німеччині було засновано Український науковий інститут при Берлінському університеті.

З приходом до влади в Німеччині націонал-соціалістів Павлу Скоропадському доводилося докладати чималі зусилля і використовувати власний авторитет та зв’язки, щоб зробити можливим подальше існування і діяльність «Союзу гетьманців-державників» та української громади в Німеччині. Заходам Павла Скоропадського завдячують звільненням з німецьких концтаборів Степан Бандера, Андрій Мельник, Ярослав Стецько та інші українці.

З наближенням східного фронту до Берліна у квітні 1945 року Павло Скоропадський вирішив залишити німецьку столицю. Він планував дістатися до Оберсдорфа, що знаходився біля швейцарського кордону. Саме туди, у безпечніше місце, подалі від фронту, Гетьман  ще раніше відправив свою родину.

Але 16 квітня 71-річний Павло Скоропадський разом із донькою Єлизаветою та старенькою нянею були важко поранені під час нальоту союзницької авіації на вокзалі в містечку Платтлінг. А вже 26 квітня Останнього Гетьмана України не стало і відбулось дуже скромне поховання на монастирському кладовищі в Меттені поблизу Платтлінга.

Лише наступного року, під час перепоховання в Оберстдорфі, де мешкала його родина, Гетьманові було віддано належну шану. Цвинтар був ущерть заповнений людьми: українці з’їхалися не лише з усієї Баварії та різних куточків Німеччини, а й з-за кордону.

І саме тут, вже після смерті, Павло Скоропадський завершив свою подорож до родини, але його подорож до України ще триває…

 

Видання підготовлено за підтримки Українського культурного фонду. Позиція Українського культурного фонду може не співпадати з думкою автора

Please follow and like us:
Close
hetman.org.ua © Copyright 2018
Close